07.10.2024
У світі, де конфлікти та стихійні лиха стають все частішими викликами, збереження культурної спадщини набуває особливого значення. Україна, яка зараз стоїть перед безпрецедентним завданням відновлення своїх історичних та культурних скарбів після російської агресії, не самотня у цьому випробуванні. Історія знає чимало прикладів, коли країни, пройшовши крізь війни та катаклізми, знаходили сили та ресурси для відродження своєї культурної ідентичності.
Від відбудови старого мосту в Мостарі після Боснійської війни до реставрації храмів Ангкор-Вату в Камбоджі - кожен такий проект є не лише технічним викликом, але й символом незламності людського духу. Саме такі приклади демонструють, як через відновлення культурної спадщини нації загоюють рани минулого і будують мости у майбутнє.
Для України, яка зараз бореться за збереження своєї культурної спадщини в умовах війни, досвід інших країн може стати безцінним ресурсом. Вивчення міжнародних практик дозволить не тільки ефективніше планувати процес відбудови, але й уникнути потенційних помилок, зберігаючи автентичність та історичну цінність об'єктів. Досвід таких країн, як Сирія, Ірак, Боснія і Герцеговина, демонструє, що руйнування культурної спадщини може бути як наслідком "супутніх збитків", так і цілеспрямованою стратегією агресора, спрямованою на деморалізацію та знищення культурної ідентичності народу. Прикладом такої цілеспрямованої руйнації є дії ІДІЛ в Іраку, зокрема знищення експонатів музею в Мосулі та руйнування древніх міст Німруд, Хорсабад і Хатра.
Проте історія також знає приклади успішного відродження культурної спадщини після конфліктів. Відбудова Старого мосту в Мостарі та реставрація храмів Ангкор-Вату в Камбоджі стали символами незламності людського духу та здатності націй загоювати рани минулого через відновлення своїх культурних скарбів.
ЮНЕСКО активно працює над питанням відновлення культурної спадщини в умовах конфліктів і стихійних лих, розуміючи його критичну важливість для відновлення соціальної тканини і національної ідентичності. В умовах, коли культурні об'єкти часто стають мішенями руйнування, відновлення цих пам'яток має не лише технічне, але й глибоко символічне значення для постраждалих громад. ЮНЕСКО реалізує безліч ініціатив у цій сфері, співпрацюючи з міжнародними партнерами та місцевими громадами, щоб забезпечити відновлення та збереження культурної спадщини по всьому світу.
ГО “Антикорупційний штаб” пропонує ознайомитися з деякими успішними кейсами відновлення культурної спадщини, які можуть слугувати корисними уроками та натхненням для подальших зусиль у відбудові.
Мостар, Боснія і Герцеговина: відновлення Старого мосту
Після Боснійської війни Старий міст у Мостарі, який був знищений в 1993 році, став символом відновлення та примирення. Відбудова мосту, яка завершилася у 2004 році, стала знаковим проектом не тільки для міста, а й для всього регіону. Проект включав використання традиційних матеріалів і методів будівництва, що дозволило зберегти автентичність архітектурного об'єкта. Мостарський міст демонструє, як відновлення культурних пам'яток може служити як каталізатором для соціального та економічного відновлення.
Ангкор-Ват, Камбоджа: реставрація храмів
Ангкор-Ват, один з найважливіших археологічних об'єктів у світі, постраждав від часів громадянської війни в Камбоджі. Реставраційні роботи, що розпочалися в середині 1990-х років, були масштабними і тривалими. Міжнародні експерти разом з місцевими фахівцями працювали над відновленням храмів, враховуючи як традиційні методи, так і новітні технології для збереження деталей та структурної цілісності. Цей проект демонструє важливість міжнародної співпраці та використання комплексних підходів для відновлення культурних пам'яток.
Сирія та Ірак: відновлення культурної спадщини в умовах конфлікту
В умовах тривалих конфліктів в Сирії та Іраку, знищення культурної спадщини стало частиною стратегії агресорів. Міжнародні організації, такі як ЮНЕСКО, активно працюють над відновленням постраждалих об'єктів, таких як древнє місто Пальміра в Сирії і музей у Мосулі в Іраку. Проекти відновлення тут включають не тільки фізичну реконструкцію, але й культурне і соціальне відновлення, що включає створення програм для освіти та залучення місцевих громад до процесу відновлення. Це підкреслює важливість інтеграції культурного відновлення в ширші стратегії відновлення постконфліктних суспільств.
Японія: відновлення після стихійних лих
Японія, постраждавши від численних стихійних лих, таких як цунамі 2011 року, також має значний досвід у відновленні культурної спадщини. Відновлення традиційних будівель, таких як храми та святині, було частиною ширшого процесу відновлення, що включав як матеріальні, так і нематеріальні аспекти культури. Японський підхід до відновлення включає використання сучасних технологій для забезпечення стійкості до майбутніх природних катастроф, що може бути корисним для інших країн, які стикаються з подібними викликами.
Важливим та досить дискусійним питанням у контексті оцінки руйнувань, є питання супутних збитків. Супутні збитки, або колатеральні втрати, у контексті культурної спадщини - це непередбачувані руйнування історичних та культурних об'єктів, які відбуваються в ході військових дій, але не є їхньою прямою метою. Даний феномен заслуговує на особливу увагу, оскільки часто призводить до значних і невиправних втрат культурного надбання. У ході бойових дій історичні будівлі, музеї, архіви та інші об'єкти культурної спадщини можуть опинитися під загрозою через їхнє розташування поблизу військових цілей. Наприклад, під час конфлікту в Сирії значна частина стародавнього міста Алеппо, об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, була зруйнована внаслідок бомбардувань, які не були спрямовані безпосередньо на культурні пам'ятки. За оцінками, до 70% історичної забудови міста зазнало пошкоджень.
Супутні збитки можуть виникати і через використання важкої військової техніки в міських умовах, вібрації від вибухів, пожежі, що поширюються на історичні квартали. Крім того, в умовах хаосу війни зростає ризик мародерства та незаконного вивезення культурних цінностей. Важливо відзначити, що іноді агресори можуть використовувати поняття "супутніх збитків" як прикриття для навмисного знищення культурної спадщини, намагаючись уникнути відповідальності за військові злочини.
У контексті України проблема супутніх збитків стоїть особливо гостро, враховуючи багатство її культурної спадщини та інтенсивність бойових дій. Тому важливо не лише документувати такі випадки, але й розробляти стратегії превентивного захисту культурних об'єктів, включаючи їх фізичне укріплення, створення детальних цифрових копій та евакуацію найцінніших артефактів у безпечні місця.
Громадська організація “Антикорупційний штаб”, у рамках проведення аналітичної роботи, звертає особливу увагу на питання евакуації культурних цінностей під час збройних конфліктів, зокрема в Україні, де ситуація ускладнюється інтенсивними бойовими діями. На основі отриманих даних від ОДА можна стверджувати, що евакуація культурних цінностей здійснюється не у всіх областях і має різний рівень організації в залежності від ситуації на місцях.
Ось результат аналізу по областях, де проведено евакуацію культурних цінностей:
-
Запорізька ОДА: Евакуйовано понад 42 тис. предметів основного фонду музеїв, включаючи цінні видання обласної бібліотеки.
-
Одеська ОДА: У 2022-2024 роках найбільш цінні музейні предмети з основних музеїв були евакуйовані в більш безпечні місця.
-
Луганська ОДА: Частково евакуйовані колекції та документація з двох музеїв (Новоайдарського та Лисичанського) до інших музеїв України.
Вивчення міжнародного досвіду відновлення культурної спадщини після конфліктів та стихійних лих дозволяє виділити кілька ключових аспектів, які вже завтра стануть підґрунтям для відновлення нашої країни. Першим кроком у процесі відновлення зазвичай є ретельна документація та оцінка пошкоджень. Використання сучасних технологій, таких як 3D-сканування та дрони, дозволяє створити детальні цифрові копії об'єктів, що є критично важливим для їх подальшої реставрації. Наприклад, після руйнування ІДІЛ стародавнього міста Пальміра в Сирії, міжнародні експерти використовували фотограмметрію для створення точних 3D-моделей зруйнованих пам'яток.
Наступним важливим аспектом є визначення пріоритетів відновлення. Практика показує, що процес повинен враховувати не лише історичну та культурну цінність об'єктів, але й їхнє значення для місцевих громад. Успішним прикладом такого підходу є відбудова Старого мосту в Мостарі, яка стала символом примирення та відновлення міжетнічних зв'язків у пост-конфліктній Боснії і Герцеговині.
Залучення міжнародної експертизи та фінансування є критично важливим для масштабних проектів відновлення. ЮНЕСКО часто відіграє ключову роль у координації таких зусиль, як це було у випадку з реставрацією храмового комплексу Ангкор-Ват у Камбоджі. Цей проект також демонструє важливість довгострокового планування та сталого розвитку - відновлення Ангкор-Вату не лише зберегло визначну пам'ятку, але й створило економічні можливості для місцевого населення через розвиток туризму.
Важливо також враховувати етичні аспекти реставрації. Дилема між відновленням "як було" і адаптацією до сучасних потреб часто викликає дискусії. Підхід "краще, ніж було", застосований при відбудові Варшави після Другої світової війни, показує, як відновлення може стати можливістю для покращення міського середовища при збереженні історичного характеру.
Використання інноваційних методів та матеріалів може значно прискорити процес відновлення та зробити об'єкти більш стійкими до майбутніх загроз. Наприклад, при реставрації Фрауенкірхе в Дрездені були використані оригінальні камені, знайдені серед руїн, у поєднанні з новими матеріалами, що дозволило зберегти автентичність будівлі та одночасно зміцнити її конструкцію.
Нарешті, важливо розглядати відновлення культурної спадщини не як ізольований процес, а як частину ширшої стратегії пост-конфліктного відновлення та розвитку. Інтеграція відреставрованих об'єктів у сучасний контекст, створення навколо них освітніх та культурних програм може сприяти соціальній згуртованості та економічному відродженню постраждалих регіонів.
Фотоматеріали
