_510x340.jpg)
09.07.2026
Печерський районний суд Києва заборонив Центру Протидії Корупції та Слідству.Інфо публікувати розслідування про 143 об'єкти нерухомості, які, за даними журналістів, належать брату директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова.
Причина – суд вважає, що публікація «може завдати невідворотної шкоди фізичній особі». Тобто матеріал заблокували ще до того, як його побачили читачі.
Це рішення викликало занепокоєння серед журналістської спільноти. Журналістка «Слідства.Інфо» Аліна Стрижак, авторка розслідування, зазначила, що за понад десять років роботи розслідувала статки високопосадовців часів Януковича, міністра внутрішніх справ Захарченка, прокурорів та представників силових структур, переживала погрози й тиск. Але, за її словами, ніколи раніше ніхто не намагався через суд заборонити вихід журналістського матеріалу ще до його публікації.
Саме це і робить ситуацію небезпечною.
Адвокат, юрист ГО "Антикорупційний штаб" Віталій Гусак зазначає «Ухвала Печерського районного суду, якою журналістам і антикорупційним організаціям заборонено до розгляду справи по суті поширювати відомості про майновий стан особи, пов'язаної з керівником правоохоронного органу, викликає в мене серйозні правові застереження. Фактично йдеться про попередню заборону публікації — інструмент, який стаття 15 Конституції України та практика ЄСПЛ за статтею 10 Конвенції дозволяють лише у виняткових випадках і після ретельного зважування із суспільним інтересом. У тексті ухвали ознак такого балансування я не знаходжу: свобода вираження поглядів і право суспільства знати про статки оточення високопосадовців судом узагалі не аналізувалися.
Окрема проблема — частина десята статті 150 ЦПК України, яка забороняє заходи забезпечення, тотожні задоволенню позовних вимог: із самої ухвали вбачається, що майбутні позовні вимоги заявника текстуально збігаються із застосованою забороною, відрізняючись лише строковістю. На мою думку, це вагома підстава для скасування ухвали в апеляції. Насторожує і сама конструкція, коли до суду з вимогою заборонити журналістський матеріал звертається не особа, чиї дані нібито захищаються, а компанія, ще до виходу публікації і до спливу строку на відповідь, наданого їй самими журналістами. Належний засіб проти ймовірно недостовірної публікації в демократичному суспільстві — її спростування чи відповідь після виходу, а не заборона на старті: достовірність інформації може встановити лише змагальний процес, і саме тому її перевірку не можна блокувати наперед”.
Окрема проблема — частина десята статті 150 ЦПК України, яка забороняє заходи забезпечення, тотожні задоволенню позовних вимог: із самої ухвали вбачається, що майбутні позовні вимоги заявника текстуально збігаються із застосованою забороною, відрізняючись лише строковістю. На мою думку, це вагома підстава для скасування ухвали в апеляції. Насторожує і сама конструкція, коли до суду з вимогою заборонити журналістський матеріал звертається не особа, чиї дані нібито захищаються, а компанія, ще до виходу публікації і до спливу строку на відповідь, наданого їй самими журналістами. Належний засіб проти ймовірно недостовірної публікації в демократичному суспільстві — її спростування чи відповідь після виходу, а не заборона на старті: достовірність інформації може встановити лише змагальний процес, і саме тому її перевірку не можна блокувати наперед”.
Українське законодавство вже містить механізми захисту честі та гідності. Якщо людина вважає, що її права порушено після публікації матеріалу, вона може звернутися до суду. Однак заборона публікації наперед фактично є формою попередньої цензури.
Сергій Миткалик також наголошує: «Свобода слова – це не привілей журналістів, а право суспільства отримувати інформацію. Коли суд забороняє публікувати матеріал ще до його появи, суспільство позбавляють можливості дізнатися інформацію, яка може становити значний суспільний інтерес».
Журналістські розслідування неодноразово ставали підставою для відкриття кримінальних проваджень, перевірок та викриття корупційних схем. Якщо практика попередньої заборони публікацій закріпиться, це може стати інструментом тиску не лише на журналістів, а й на всіх, хто займається антикорупційною діяльністю.
