Що таке злочини геноциду: розповідаємо про основні юридичні аспекти

У цей непростий час, коли триває боротьба Українського народу зі збройною агресією Російської Федерації, виявляється все більше жорстоких злодіянь, які повинні отримати належну правову оцінку. Сьогодні з повною впевненістю можна констатувати, що вчинені Збройними силами Російської Федерації дії є не просто злочином агресії, а мають на меті системне й послідовне знищення Українського народу, його самобутності та позбавлення його права на самовизначення та самостійний розвиток.

Це фрагмент із пояснювальної записки до Постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні".

В цій статті ми поговоримо про злочин геноциду.

Що таке геноцид і коли це поняття з’явилось у міжнародному праві

У міжнародному праві поняття злочину геноциду з’явилося після Другої світової війни. Ініціатором його появи був юрист Рафаель Лемкін, який вперше вжив цей термін в книзі Axis Rule in Occupied Europe («Правління держав “Вісі” в окупованій Європі») в 1944 року.

Генеральна асамблея ООН вперше визнала геноцид злочином в 1946-му році —і лише в 1948-му в межах  Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього ООН кодифікувала геноцид як окремий злочин.

Конвенція визначає геноцид як будь-які з наступних дій, здійснені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

• вбивство членів групи;

• спричинення серйозних тілесних або психічних ушкоджень членам групи;

• навмисне створення для групи умов життя, які мають на меті призвести до фізичного знищення її цілком або її частини; 

• насадження заходів з метою запобігання народжуваності в групі; 

• насильне переміщення дітей групи в іншу групу. 

Конвенція містить досить вузький і виключний перелік захищених груп людей, щодо яких може бути вчинений геноцид, який включає лише національні, етнічні, расові або релігійні групи.

У статті 1 Конвенції встановлено, що злочин геноциду може мати місце в контексті збройного конфлікту, міжнародного чи неміжнародного, а також у контексті мирної ситуації. Останнє зустрічається рідше, але все ж можливо.

Стаття 2 Конвенції містить вузьке визначення злочину геноциду, яке включає два основних елементи:

• Психічний елемент (вина): «намір знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку»; і

• Фізичний елемент, який включає наступні п'ять актів, перерахованих вичерпно:

• вбивство членів групи;

• спричинення серйозних тілесних або психічних ушкоджень членам групи;

• навмисне створення для групи умов життя, які мають на меті призвести до фізичного знищення її цілком або її частини; 

• насадження заходів з метою запобігання народжуваності в групі; 

• насильне переміщення дітей групи в іншу групу. 

Геноцид визначається в тих же термінах, що й у Конвенції у Римському статуті Міжнародного кримінального суду (стаття 6), а також у статутах інших міжнародних та змішаних юрисдикцій. Багато держав також криміналізували геноцид у своєму внутрішньому законодавстві.

Геноцид в українському законодавстві

В українському законодавстві, стаття 442 Кримінального кодексу України, також передбачає відповідальність за здійснення та заклик до геноциду.

Акти геноциду в діях Російської Федерації проявляються, зокрема, у:

• вчиненні Збройними силами Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України масових звірств (зокрема, в містах Буча, Ірпінь, Маріуполь, селищах міського типу Бородянка, Гостомель та багатьох інших населених пунктах на території України), що виявлялися у численних випадках вбивств, викрадення, жорстокого позбавлення свободи людей, їх катування, зґвалтування, глумління над тілами вбитих і замучених;

• систематичних випадках умисного вбивства цивільного населення та умисному створенні Збройними силами Російської Федерації таких умов життя, які завдають виняткових страждань Українському народу, спрямовані на його повне або часткове знищення та у підсумку призводять до фізичного знищення українського населення в багатьох населених пунктах на території України, зокрема через блокаду населених пунктів, недопущення гуманітарної допомоги та перешкоджання евакуації цивільного населення, захоплення та цілеспрямоване знищення об’єктів інфраструктури, що забезпечує базові потреби людей;

• примусовому переміщенні українських дітей на територію Російської Федерації та передачі їх на виховання до чужого середовища з метою знищення їхньої самоідентифікації як українців, а також у вигнанні з власних домівок та депортації тисяч цивільних осіб з числа цивільного населення України на територію Російської Федерації;

• поширених випадках фізичного та психологічного насильства щодо населення України, представників українських органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представників громадських організацій та інших місцевих активістів, журналістів, священнослужителів та інших авторитетних в українському суспільстві осіб;

• системних діях Російської Федерації, спрямованих на створення умов, що розраховані на поступове знищення Українського народу через підрив економічного потенціалу та безпеки, які проявляються у знищенні об’єктів господарської інфраструктури (пошкодження зерносховищ, перешкоджання посівній кампанії, блокада морських торговельних шляхів, руйнування електро- та газотранспортної інфраструктури тощо)

Важливо розуміти, що кількість жертв для визнання геноциду теж не має вирішального значення. 

В політичному контексті держави світу вже починають визнавати те, що відбувається в Україні, геноцидом. 

Оскільки здійснення геноциду також потребує складного планування та керівництва, відповідальність за нього, імовірно, нестимуть вищі посадові особи.